Але чим далі збільшується кількість електронних засобів масової інформації, тим більше помічаю, що частина житомирської преси, як більшість української, завалена негативними новинами. Не критикую якісь певні ЗМІ чи журналістів, це проблема країни, я просто висловлюю свою думку.

Переглянувши один із інформаційних сайтів міста, виявилось, що приблизно половина матеріалів - негатив. Хтось «згорів», «вкрав», «не дочекався», «помер», «збив», «втомився», «пропав», «загрожує», «мітингує»…. Відкрила інший Інтернет портал – за 3 хвилин я впала в ступор від прочитаної статті: суцільне хамство та перекручування, спотворення. І що цікаво, наприклад, матеріал про те, як хтось з місцевих політиків «вскочив у якусь халепу» – перегляне вдвічі-втричі більше читачів, ніж про те, що в Народницькому районі нарешті відкрився дитячий садочок. Жахіття. Виходить, суспільство менше реагує на хороші новини, ніж на ті, що «кишать» негативом. Читаємо і думаємо: на фоні того, що робиться у світі, які біди, лиха, горя у людей, я ще добре, значить, живу.

«Це не дивно, – говорить один із редакторів сайту новин міста, – Такими статтями засоби масової інформації підвищують собі рейтинги…». Погані політичні новини, інші людські негаразди – це привід для ефектних гострих заголовків, а значить – і для успішного рейтингу. Комусь це вигідно, а читачам що робити? Доводиться страждати від порушення нормального функціонування тієї частини головного мозку, яка відповідає за оцінку навколишньої ситуації.

І це не жарти. Якщо слухати психотерапевтів, то відомо, що існує свідоме та несвідоме сприйняття інформації. У першому випадку людина сприймає надзвичайно мало інформації – максимум 10%, а решту – 90% сприймає підсвідомо. І коли вона на сайті новин вирішила знайти конкретну інформацію, це не означає, що інші матеріали проходять повз неї. Читач усе фіксує та запам’ятовує. Технологи, яким це відомо, можуть легко вплинути на громадську думку і сформувати її у потрібному руслі.

Громадяни перестали помічати хороші справи. Часто все, що в місті, в Україні сталося, що робиться, а також те, що не робиться, вони категорично засуджують. Навколишній різнокольоровий світ сприймається як чорний, а це, у свою чергу, призводить до агресивності в стосунках між людьми, а головне – до депресивного стану, відчаю, пасивності, негативізму, страху перед майбутнім. А такими легко маніпулювати…

Звичайно, чесна та об’єктивна критика це добре. Вона, для прикладу, не дає дрімати місцевій владі. Обмежувати журналістів і закривати очі на проблеми – то не варіант. Але хотілося б, щоб це об'єктивно висвітлювалося – без перебільшень, прибріхування, замовчування.

Пригадую, декілька років назад на радіо «Свобода» мені припав до душі один цікавий виступ... на жаль, вже не пам'ятаю чий. Але байку про жабенят, які вовтузилися у сметані не забула. Суть така, що опустиш руки – потонеш, а працюватимеш – сметана перетвориться у масло і життя налагодиться. ЗМІ мають спонукати гребти, діяти, не опускати руки, а не, навпаки, допомагати негативом поглиблюватися на дно.

Вигуки «геть, ганьба» – це не дискусія та не вирішення проблеми. Породження агресії – це не рейтинги. Вважаю, що потрібно, як свідчить практика деяких зарубіжних країн, встановити своєрідний відсотковий поділ між позитивом і негативом. При цьому подавати більше позитивних новин, відсотків з 70. Таке «дозування» негативної інформації, думаю піде лише на користь ЗМІ, читачам, владі. Краще у пресі використовувати позитивні новини як метод підвищення популярності.

Це факт, що потрібно більше позитиву, але щоб так сталось потрібні якісь кардинальні зміни. А наразі ми можемо спробувати доступними нам засобами творити довкола позитивний настрій: наприклад, починаючи від посмішки та побажання тому, хто поруч, гарного дня!