Житомир-Експрес
регіональний сайт новин

П'ятниця, 29 березня 06:41
Анонси
В епіцентрі
Житомирські артисти передали чергову гуманітарну допомогу Баранівській громаді
Житомирські артисти передали чергову гуманітарну допомогу Баранівській громаді
Житомирські артисти передали чергову гуманітарну допомогу Баранівській громадіУ Житомирі своїми імеджевими та бізнес секретами ділилася Тетяна ВовкЖитомирські самбістки здобули золото на етапі Кубку світу зі спортивного та бойового самбоНові горизонти для захисників, які звільнилися зі служби за станом здоров’я

Программа телепередач на TVgid.ua.
Все последние новостиУкраины на ukr.net.
Автопродажа Renault для автолюбителей Украины.
http://job.ukr.net/ - вакансии со всей Украины.

4 июня 2013, 10:41

Житомир, Відверте інтерв'ю Ігоря Іваницького: Бруд брудом роблять саме брудні люди

Житомир, Відверте інтерв'ю Ігоря Іваницького: Бруд брудом роблять саме брудні люди
На відміну від жовтої преси, колектив «КРОК Радіо» ніколи не використовує свою радіостанцію для самовихваляння чи навпаки нарікання на те, як тяжко жити. Усі складнощі життя журналісти вирішують поза ефіром, аби в ефірі слухачі отримували виключно позитив, якого так мало в сучасних ЗМІ.

Ось і тема, яку сьогодні піднімемо, на перший погляд, приватна і стосується головного редактора «КРОК Радіо» Ігоря Іваницького. І ми довго вагались, чи озвучувати її. І все ж ризикнули підняти цю проблему, навіть з огляду на те, що вона досить болюча для конкретних людей. Тому що насправді питання, яке озвучуємо, давно перестало бути виключно приватним, і характеризує захворювання суспільства, що має тяжкий перебіг. Адже найбільша цінність – це людина. І з образи честі і гідності людини починається нехтування правами суспільства, нехтування моральними, етичними нормами.

Життя нічому нас не вчить. І яскравий приклад такої безглуздої семерті принцеси Діани не додав розуму ні безпринципним папарацці, ні тим, хто споживає їхній продукт. Так багато здорових відомих особистостей зламались, читаючи щодня в жовтій пресі про себе відкриту брехню і смакування спідньою білизною. Багатьох тяжкохворих, але живих кумирів добили саме матеріали про їхню смерть. Можна лише уявити, як тяжко було Олегу Янковському, Яну Арлазорову, Оксані Хожай кожного дня читати в Інтернеті, що вони помирають. У таких умовах у сто разів тяжче боротись за життя.

Але, як сказала Людмила Гурченко, потрібно жити і виконувати обов'язки. Потрібно боротись. У тому числі, боротись з такими ницими й безпринципними псевдожурналістами, які розпластали свої сіті в мережі Інтернет і на шпальтах жовтої преси.

Легше не стане, поки суспільство не засудить злочинців, які називають себе журналістами.

Саме про цю проблему ми поспілкувались із депутатом Житомирської міської ради, головним редактором «КРОК Радіо» Ігорем Іваницьким, який також став об'єктом Інтернет-кіллерів.

В онлайн-просторі періодично з'являються бажаючі укусити відомого громадського діяча, справжнього журналіста, який роками плідної праці довів своє право носити це гідне звання. Ігор Миколайович завжди керується інтересами людей - і в депутській діяльності, і в роботі «КРОК Радіо». Що думає Ігор Іваницький про відкриту брехню на Інтернет-сторінках? І як, на його думку, можна вилікувати суспільство від цієї хвороби? Читайте в ексклюзивному інтерв'ю.
Житомир, Відверте інтерв'ю Ігоря Іваницького: Бруд брудом роблять саме брудні люди

– Ігорю Миколайовичу, на одному з житомирських Інтернет-сайтів (можемо його називати, або не називати) час від часу про Вас, про Вашу сім'ю з'являються певні матеріали, які не підкріплені абсолютно ніякими фактами, замішані на якихось домислах, емоціях, часто на відкритій брехні. У мене, як у спостерігача, складається враження, що це є спланована політика, що це є, мабуть, політичне замовлення, може, збоку власників сайту, і ще якась, напевно, заздрість людська там замішана. Що сталося, і коли це почалось? Чим Ви так не вгодили цьому сайту і його власникам?
– Так, сайту дійсно називати не будемо, бо то є реклама, а, вибачте, на шару-безкоштовно я уже таких своїх «доброзичливців» рекламувати не збираюся, це зрозуміло. Відповідати ж Вам спробую таким чином. Ну, не знаю, хто стоїть за цим сайтом. Я, чесно, не знаю, хто там його власник, хто там його невласник. Я знаю, що керує там, заправляє дехто такий собі Вадим Шевчук, який вважає себе журналістом. Але, наскільки мені відомо, на журналіста він не вчився, і, певно, десь не ті книжки читав. Чи читав, але вже дуже такі розбещені книжки чи підручники, і навчився саме тому, що називається «жовта журналістика».

Тобто, як приклад, навіть ось ця остання ситуація. Я не був на цій сесії останній, ви знаєте, це пов'язано з моїм станом здоров'я. Буває інколи навесні таке, що я не завжди можу відвідати подібні заходи. Але після сесії я дізнався з подивом, що, виявляється, Іваницький – це також злодій і активний учасник дерибану землі міської тощо. Ну, власне кажучи, вже в цьому, в такому формулюванні, дуже багато було свідчень того, що це свідома брехня. Тому що витягнута вона була і придумана на підставі того, що будь-хто, хто купував коли-небудь будинок чи сарайчика, чи гаража, він знає, що треба після того оформлювати землю під цим сарайчиком. Чи навіть якщо це десь садовий туалетик.

І в 25-му питанні порядку денного був перелік з 10-ти пунктів – з 4-го по 14-й – прізвищ людей за однією адресою – вулиця Малинська, 10. Це територія автотранспортного підприємства «11827», на якому свого часу, ще більше 2-х років тому, почалось колективним способом будівництво боксів для обслуговування машин, в даному випадку автобусів маршрутних. Як відомо, моя дружина і мій син займаються маршрутними перевезеннями. І коли дійшло до справи, там вказано на всі ці 10 пунктів одна адреса, різні прізвища, однакові документи в якості підстави, тобто договори купівлі-продажу. Бо всі ці бокси вони будувалися вскладчину, потім викуплялися, відповідним чином оформлювалися вже як власність за кожним окремим учасником. Такий собі колгосп не косгосп – кооперативчик своєрідний.

І зараз, коли там уже роботи підходять до кінця, то автотранспортному підприємству якось не дуже хочеться податок на землю сплачувати, яка вже давно не його, яку воно вже давно продало – ці об'єкти нерухомості, які на ній стоять. І, звичайно, вони наполягали на тому, щоб переоформити. То воно там рік десь тягнулося, так як зазвичай. Хто пробував щось переоформити, він знає, що можна бігати, бігати, бігати, і геть ноги собі позбивати. Звичайно, можна було б скористатися своїм депутатським становищем – піти підігнати, підсилити, натиснути. Але якось я ніколи не вважаю це за необхідне. Я розумію тих людей, які крадуть, то їм треба швидко – вкрав і втік. А тут, коли воно все йде нормально і законно, я, чесно кажучи, навіть не вбачав для себе ніякої загрози.

От саме цей момент було витягнуто і представлено, начебто депутат Іваницький, скориставшись своїм депутатським становищем, з кимось там домовившись – з мером, з папою римським, з президентом Америки, я не знаю, з ким ще, ¬– вкрав у міста шматок землі. З відповідними коментарями відразу щодо цього додіставалися. До речі, про шматок, це два бокси – 36 кв. м. От порахуйте, що це, – ну, звичайний гараж, власне кажучи. Просто вони обладнані там дещо більш серйозно, бо це ж автобуси обслуговувать. Ну, це вже не стосується питання.

Звичайно, мені було неприємно. Так, є один недолік у моєму характері – це... ну, під гарячу руку можу інколи навіть і лиха якогось скоїти. Але це недовго тягнеться, бо я – людина взагалі то така мироблюбна. Та й маю вчителів, які наполягають на тому, що все ж таки краще любити світ і людей в ньому. Хоча останніх не завжди легко вдається. Світ того вартий. Мені здається, що останнім часом він сам не всіх людей, які в ньому жиють, любить однаково, але...

Ну, от так воно й вийшло. Кінець-кінцем воно все розбіглося по всьому житомирському Інтернету. Бо переважно наш Інтернет – це, знаєте, люди дуже з низьким рівнем фаху, люди, яким більш нічим зайнятися, от вони шукають собі заробітку такого. Ну, це в переважній більшості. Ви ж це розумієте прекрасно, як користувач. Тобто і підготовки фахової не вистачає, і інформованості не вистачає, вміння читати документи, вміння розбиратися в тому або іншому питанні не вистачає. Вони користуються лише чим? Вони собі набувають популярності за рахунок так званих смажених... історій. Навіть не фактів, бо як можна назвати смаженим фактом те, що не є фактом.

Це вже не перший випадок з цим Інтернет-ресурсом, з якого все це пішло. Вже свого часу був досить серйозний конфлікт, коли я також спалахнув. І майже був готовий набити пику, і не приховував цього. І цього разу я не приховую цього – пану Шевчуку таке бажання було начистити пику. Але знаєте, того разу він якось не попав відразу під руку, і все обійшлося, скажімо так. І я не принизився до такої вульгарної все ж таки реакції.

Цього часу, я дивлюсь, він також дуже вдало викручується. Бо варто сказати, щоб це було смішно, що пан Шевчук того ж вечора передзвонив мені і, впевнившись, що дійсно це я пообіцяв йому вирішувати питання по-чоловічому, ще й поцікавився, чи він правильно розуміє, що я йому погрожую. Я підтвердив з радістю! Ще й висловив все ж таки своє очікування на те, що він веде запис цієї розмови. Я зараз це підтверджую ще раз: я обіцяв йому набити пику! Наб'ю чи не наб'ю – він мені стає що дедалі, то більш смішнішим у цьому випадку. Ну, може там за носа вщіпну. Я не знаю, ну що ще – копняка дати. Це навіть не смішно.

І він так викручувався, так розповідав, що вони розберуться, і він сам до мене прийде, завітає у редакцію. Це він мав бути вчора, завітати в редакцію (інтерв'ю записувалось 1 червня – прим. авт.), я не знаю, вибачення принести чи що. Ну, я взагалі-то зараз не дуже можу алкоголь приймать, але б уже в якості вибачення, то хай би було. Ну, то така справа. Не завітав. Не завітав з моєї вини, бо якраз у мене був курс лікувальний – я не міг на той момент зранку поїхати на роботу. І коли уже перевірив телефон, бачу, що він телефонував, дійсно. Я його перебрав. Він мені підтвердив, що так, вони розібралися, навіть провели нараду з журналістами (Так у мене склалася уява, що на цьому сайті дуже великий штат, хоча так не виглядає він на великий штат, ну хай буде вже) і провели нараду, що це неприпустимо, що треба розбиратися, що це дійсно помилково, що це перекручено.

Бо ніде, до речі, зверніть увагу... Дійсно, ця сесія була скандальною, дійсно 25-те питання, яке складалося з 3-х додатків, 3-х списків, - це скандальне питання. Один з моїх колег-депутатів назвав його, як от я почув, корупційним питанням, абсолютно корупційним питанням. Там дійсно перший додаток, – ну я не знаю, свого часу це була б явка з повинною. А зараз нікого це не турбує. Там дійсно розтаскано дуже багато... Ну, не буду стверджувати, що розтаскано – я не прокурор, я не суддя. Але я, як депутат, можу сказати, що для мене було би просто соромно брати участь у тому, що там відбувалося. От люди просто... – тому дала, тому дала, тому дала... Знаєте, ну от таке от негарне.

Дуже багато питань взагалі ну настільки сумнівних і неприємних... Цього списку ніде не опубліковано, зверніть увагу! У тому числі, й на цьому Інтернет-ресурсі. Тим більше, що кругом місто гуде, що сесія була скандальною, про це ніде ні слова. А там є певна кількість – кілька десятків – пунктів, які дійсно заслуговують на увагу широкої аудиторії. Ну, як бачите, кому що цікаво.

– Просто хочеться зрозуміти, чому, замість того, щоб дійсно шукати цей список чи якісь факти подавати, пан Шевчук зачепився за Вас. За людину, яка справді у своєму житті, й зокрема на «КРОК Радіо», сіє тільки позитив, допомагає людям...
– Так, давайте без компліментів обійдемся...

– ... Я кажу абсолютно те, що є! А цей ресурс Вам постійно намагається щось, вибачте на слові, пришити. От звідки така нелюбов до Ігоря Іваницького?
– Ну, не лише цей ресурс. Я скільки себе пам'ятаю в громадській діяльності, стільки мені хтось щось намагається пришити. Ще років вісім тому дійшло до того, що мені десь там приписали 30 гектарів землі. У якому-то селі? Десь у Житомирському районі, десь от поруч з Житомиром. А, у Вересах! То я ще тоді з іронією поцікавився, що, якщо принесуть мені документи на право власності, то я публічно гарантую половину подарувати. А мені вистачить і половини. Слухайте, 15 гектарів – це також немало (посміхається). Але, як бачите, не знайшли. Так я й лишився без 15 гектарів. Ну, шо ж ти будеш робити, як воно так повертається. Весь час щось видумують, приписують.

Ну, зрозуміло, хто в цьому зацікавлений. Це, у більшості випадків, та й абсолютно у всіх випадках, певно, люди ті, яким я свого часу дав по руках. А багато-кому дав по руках. І, власне кажучи, оце, що згадував, що трохи прихворів – не міг бути на цій сесії, і Вам відомо, і багатьом відомо, що це пов'язано було із тією роботою, з розслідуваннями. Воно мені так не пройшло даремно. Та я й не журюся, якщо чесно казати. Ну, все ж таки, як казав один мій знайомий: «Краще вмерти від СНІДу, ніж від поносу» (сміється).

А тут така справа, що у даному випадку ще й накладається на все це одна дуже неприємна річ. І ця риса притаманна більшості сьогоднішніх засобів масової інформації. Що я маю на увазі? У нас дуже багато можна чути вереску, лементу про те, що треба прирівняти (От я, як член регламентної комісії, абсолютно з цим незгоден, але я тепер не знаю, як мені в світлі того, що відбулося, зараз далі відстоювати свою позицію), що у нас абсолютно рівні права мають мати при висвітленні діяльності міської ради як офіційні засоби масової інформації, так і, вибачте мене на слові, паркани. Просто паркани.

Чекайте, ми от якраз зараз подовжували ліцензію в Нацраді на радіомовлення і минулого тижня сплатили ліцензійний збір, а це небагато-немало 40 тисяч гривень. Так, це - на 7 років, але це – копієчка, і її треба було попередні 7 років збирати, відкладати, акумулювати для того, щоб сплатити державі. За те, щоб вести це мовлення, я сплачую гроші і ще й відповідаю за кожне своє слово. Тому, як бачите, я завжди в ефірі і утримуюсь від якихось припущень таких далекоглядних, якихось безпідставних звинувачень. Бо я знаю, що на своїй пам'яті, я якось підраховував, 7 судових позовів було. Всі їх я виграв. Але саме тому і виграв, що позивались люди там про захист честі і достоїнства, ну, неіснуючих своїх, а в мене все це було підкріплено документами. І, знаєте, якось виходило, що вони самі на себе скаржаться. І був випадок, коли навіть суддя сміявся і жартував над так званим потерпілим. Ну, це інша справа.

От такі люди - так, мене не люблять. Але є головна неприємна риса оцих ЗМІ – парканних, - які просто-напросто це... взяв собі сьогодні (ну я не знаю, скільки це коштує) там 50 баксів на рік, для того щоб собі зареєструвати готове доменне ім'я із сайтом, з усім. Вони ж усі типові, вони всі на одному двіжку працюють. Ніхто там особливо не заморочується, щось зробити власне, оригінальне...

– ... з власним обличчям...
– ... да, «канєшно»! Яке там обличчя?! Вибачте, не можна плутати обличчя і зовсім іншу частину тіла. Це неварто просто (посміхається). І відповідно у них рівень роботи який? Вони не цікавляться нічим. От попередній конфлікт навіть з цим же паном Шевчуком був на чому? Що він просто заліз в соціальні мережі, де у мене дуже багато викладено фото-, відеоальбомів. Він не побачив жодного фото з моїх карпатських експедицій знімальних, жодного відео звідти. Він не побачив ніякої тої діяльності, яка пов'язана з певними особами, дійсно знаними й авторитетними в сфері культури, в сфері науки в нашій країні.

Але він знайшов фото з мого 55-річчя, яке я не святкував, але на роботу до мене хто тільки не приїжджав. І найцінніші для мене гості – це були такі, як Юрій Камишний, як Володимир Шинкарук, як Юрій Григорович Градовський. Це мої друзі. Це дійсно друзі. Це Громовиця Олександрівна Бердник. Це трошки з запізненням, але напевно найдорожчий для мене подарунок, бо найпочесніший подарунок на мій ювілей, як визнання від Валентини Сергіївни Бердник, - сорочка самого Олеся Павловича. Біла, вишивана, з мережкою, білим по білому. Ви бачили цю сорочку.

– Так, і Ви це фото теж виклали в Фейсбук. Чомусь на нього не було такої бурхливої реакції.
– Взагалі ніякої! Жодної реакції! Розумієте, це нецікаво цим так званим ЗМІ. А їм цікаво було, що вони помітили на одній з фото з цього 55-річчя... Вони навіть не перераховували там половини депутатів-колег, які приїжджали, щоб мене поздоровити. Ну що ж, приємно! Я їм всім щиро вдячний за це все, тим, хто все ж таки не забув і поздоровляв. Ну, і міський голова відповідно – йому також не можна не подякувати. І матеріал було названо як? «Депутат Иваницкий устроил пьянку с мэром Дебоем». Є у людини взагалі (Я не кажу про совість – людина, напевно, ніколи і не бачила, що це за орган такий в організмі) якийсь такт чи...

– ... якийсь кодекс журналіста...
– Який кодекс?! Слухайте, ну елементарний рефлекс до самозбереження має бути. Ну, дійсно ж міг потрапити під гарячу руку. А коли воно мені вже потрапило під ноги під час чергової сесії, то зірвався я в якийсь момент. Но зірвався тільки в матюки і всьо. А таки луснуть хтілось. Знаєте, ну... Ні, так ні. Тим більш, що воно там ще чіпляло... Ви знаєте, лізе, щось видивляється, щось перекручує, щось спотворює... Отакі люди.

Це вони називають себе журналістами. Це вони беруть на себе начебто честь за прозорість, за доступність широкій аудиторії правди. Що вони називають правдою? Вибачте, це є правда – оте, що вони отак от все роблять? Вже навіть коли нема чистісінької брехні, виколупаної з носа, – іде перекручування, замовчування реальних фактів, замовчування реальних дій, вчинків, всього. Вони просто займаються тим, що потакають найницішим інстинктам натовпу. Інакше це кваліфікувати не можна.

Вони розуміють, що в них не вистачає талану для того, щоб привернути до себе увагу чимсь дійсно гарним і добрим, то вони привертають до себе увагу оцим от «говномьотом». Вибачте за слово, але воно так і є. Це вентилятор, на який накидається, і воно розбризкується. Всіх заплювать – нехай потім відмиваються. Дійсно, мені неприємно саме з цієї причини. Сьогодні всім житомирським Інтернетом уже розповзлася саме ця версія.

І такі ідіоти пишуть публікації. Слухайте, дивишся на нього – він писати не вміє, він два слова складає, аж видно, як він морщить лоба, поки оце речення з двох-трьох слів складе. Але він пише, що «всякие Иваницкие воруют нашу землю». Да щоб ти скис! Що ж ти собі дозволяєш?! А він не дозволяє – він просто не думає. Він думати не вміє. Він вміє тільки от переписувати, хто що ляпне. Це базар. Отам одна баба сказала, другій передали, четверта понесла, потім рознесли - і як в тому анекдоті: «– Говорят, твоя дочка – проститутка. – Да, но у меня ж нет дочки. – Ну, так это ты теперь расскажешь тем, кто говорит».

– Ігорю Миколайовичу, ну я думаю, що це є хвороба. А з хворобою треба боротися, мабуть, хірургічним шляхом. Як можна цю ситуацію вирішити?
– Так, про хірургічний шлях мені не нагадуйте, бо я вже вроді трохи заспокоївся і почав ставитися до ситуації з іронією. А так знову спалахну, і може все ж таки десь відловлю і повідриваю ноги (сміється).

– Ну, я не виключно Вас маю на увазі (з посмішкою). Я кажу про якісь органи, які мають це робити (знову посмішка). Тобто як можна цю ситуацію вирішити? Чи на законодавчому рівні? Чи якісь штрафи? Чи якась комісія з моралі має бути? Щось потрібно робити.
– Є у нас і комісія з моралі, і є у нас все, що завгодно. Ви розумієте, в чому справа. Я – офіційне ЗМІ. Я зареєстрований починаючи від Нацради і закінчуючи величезною кількістю тих або інших реєстрів. І за це начебто з мене й беруть оцей збір державний (посміхається). Ну, державі треба заробляти на чому тільки можна, це зрозуміло. Але, як офіційне ЗМІ, я підкоряюся цілій низці законів: закону про інформацію, закону про телебачення і радіомовлення – це основні, на які я повинен весь час озиратися. І не приведи, Господи, десь я відступлю хоча б на одну букву – зловлять, засудять і повиставляють мені ще такі моральні відшкодування, що тоді мені уже і споднє знімати треба буде. І ніхто не буде питати, правий чи не правий. Тобто треба мені думати і робити все це в межах закону.
А вони – ніхто. Ну, от я знаю, що він – Вадим Шевчук. І все місто знає, що він ¬¬– редактор чи головний редактор чи хто він там, на цьому Інтернет-ресурсі...

– ... можна назватися хоч і генеральним редактором...
– ... але, за великим рахунком, немає такого Інтернет-видання! Його не існує в природі як засобу масової інформації. Це паркан! Це просто паркан для поливання брудом тих або інших людей, особистостей. От хто тобі якось не загодив...

– Тобто проконтролювати це не можна ніяким чином?
– Та можна! Воно все контролюється. Але до кого звертати претензії? Мені ще минулого разу радили, і радили навіть читачі того ж самого сайту там, в коментарях: «Ігор Миколайович, та подайте на нього в суд – тут у Вас виграшна справа». Ну, то по-перше, для мене це – соромно. Я не звик бути потерпілим. Це якось навіть... це не по-чоловічому, мені здається. Це з одного боку. А з іншого – до кого подавати? До кого судитися? За що? Слухайте, це все одно, що пройти повз місто, побачити на стіні громадського туалету те, що там зазвичай пишуть, і побігти судитися. До кого? До туалету? А це і є величезний сортир! Сортир в головах і в душах тих людей, які цим займаються.

Ще раз підкреслюю, вони ось роздивляються, копаються, залазять потихеньку за твоєю спиною у твою білизну, у твоє особисте життя. Копаються, копаються – ніц не знаходять. Вони не бачать. Вони квітів не бачать, вони трави не бачать, вони сонця-неба не бачать. Але тільки вони щось знаходять, що можна отут відрізати, тут перекрутити, тут переставити... Вони, вибачте, можуть зробити порнографію з обливання холодною водою на морозі на Водохреща. Бо для них Водохреща – не свято. У них немає ні церкви, ні Бога в душі! Про яку совість вже можна говорити з такими людьми?!

– Тобто поки суспільство не усвідомить це все, що ви сказали...
– Є попит! Розумієте! Оце ви вірно зауважили. Суспільство. Суспільство чекає бруду. Воно смачно плямкає цим брудом, воно його споживає в необмеженій кількості. Ви подивіться, дуже ми багато скаржимся на те, що у нас таке стало телебачення – жорстоке, аморальне, неможливо його не те що дітям, самому інколи важко дивиться все це. А чому воно таке стало? А тому, що там рейтинги вивчають. А тому що там сидять люди, які заробляють на цьому гроші. І їм треба продати як можна більше ефірного часу. Вони вивчають рейтинги. І повірте мені, рейтинг «КРОК Радіо» абсолютно не йде в порівняння з рейтингом будь-якої цієї бандитсько-жовтої преси. І це зрозуміло. І скільки разів мені казали і радили: «Та Іваницький, та добав трохи того, попси, там цього, цього, третього, десятого». Ну, я не можу через себе переступить. А більшість людей переступає.

– Тобто ми бачимо, що «КРОК Радіо», без зайвої скромності, довело протягом 13 років, що можна жити з позитивом і виключно позитив давати в ефір. Незалежно від того, що, можливо, радіостанція не заробить великих грошей, але зате у «КРОК Радіо» є аудиторія, ті люди, які – за якість, за позитив. І вони залишаються вірними улюбленому радіо. І напевно оці люди, радіослухачі, - це найголовніше.
– Оце абсолютно вірно Ви сказали. За те, що я можу поважати свою аудиторію. Що я маю всі підстави поважати кожного прихильника «КРОК Радіо». Бо я знаю, що це вже людина не брудна. А бруд брудом роблять саме брудні люди. В інакшому випадку, коли немає поруч брудних людей, бруд – це просто земля. А земля брудною не буває.

Записав інтерв'ю Віктор МЕЛЬНИЧЕНКО

Фото: зі сторінки Ігоря Іваницького у Фейсбук.
За матеріалами: http://expreszt.com.ua
Погода, Новости, загрузка...