Ситуацію у сфері земельних відносин в окремому регіоні – на Житомирщині – коментує народний депутат України фракції Народної Партії Микола Рудченко.

– Які порушення та зловживання у сфері земельних відносин характерні для Житомирського регіону?
– Президент України наполягає на тому, щоб у сфері земельних відносин було наведено порядок. І справді, земельна реформа в нашій державі затягнулась у часі більше, ніж на 20 років. Площа України становить 60,4 мільйона гектарів. З них 42 мільйони гектарів – це сільськогосподарські угіддя. Але виголошена ще під час розпаювання земель теза про те, що селянин має бути господарем землі, насправді межує з популярним ще в радянські часи висловом: «Тихо, селяни, земля буде ваша, а хліб наш…». Нещодавно я побував у селах Радомишльського, Коростишівського, Володарсько-Волинського районів Житомирщини. Люди страждають від дій нечесних орендарів, які зовсім не переймаються проблемами сільських людей. Землю беруть в оренду не менше, ніж на 10 років. Враховуючи, що вік тих, у кого орендують землю, 70 і більше років, а також високу смертність сільського населення, можна здогадатися, що з цією землею буде через 10 років, кому вона належатиме. У Коростишівському районі люди скаржилися на те, що минулого літа поля обробляли якимись отрутохімікатами, від чого захворіло і загинуло близько десятка корів сільських мешканців. Ніхто не поніс за це відповідальності, господарям тварин збитки не компенсували.

Існує ще одна проблема – землі розпайовано, але у більшості випадків межі ділянок власників не виділено. Це теж працює на руку непорядним орендарям: вони підписують угоди з кількома селянами (бо інші, через термін оренди на 10 років, бояться це робити), а засівають усі розпайовані землі, і ніхто не може з цим нічого вдіяти. Тобто порушень і махінацій у сфері земельних відносин вистачає, а багато сільських людей, які начебто і є власниками землі, насправді не мають з неї жодної користі.

– Але ж є приклади господарювання на землі у розвинених країнах, де не такі багаті ґрунти, як в Україні, але аграрії ефективно працюють на них, причому, земля знаходиться в державній власності?
– Так. Наприклад, в Ізраїлі чи в Голландії – державна форма власності на землю. Там обробляється кожен квадратний метр, діють земельні закони, є іпотека, оборот капіталу. Сподіваюсь, що і в нас у земельній сфері буде наведено порядок, адже далі так продовжуватися не може.
Повернемось до питання використання земель на Житомирщині. У Володарсько-Волинському, Черняхівському, Коростишівському районах, де ведеться видобуток природного каменю, певні особи отримують надприбутки, а ці регіони – найбідніші в області. Володарщина майже зовсім не газифікована, а Коростишівщина та Черняхівщина не газифіковані й на третину. На колись родючих ґрунтах – сотні закинутих кар’єрних ям, заповнених водою, височіють гори – терикони з відходів каменевидобутку. Так ми господарюємо, так ми дбаємо про основне багатство України – землю. А тому, насамперед, потрібно створити надійну правову базу для функціонування ринку землі, а далі дбати про те, щоб закони виконувались.

– На яку перспективу у зв’язку з ухваленням закону «Про ринок земель» може сподіватися сільський власник землі?
– Для нашої держави, для сільських людей питання продажу національного багатства – землі, є значно болючішим, ніж, наприклад, свого часу було питання продажу промислових об’єктів. Прикро, що люди, які життя і здоров’я віддали селу, присвятили себе праці на землі, сьогодні мають землю у власності, але не мають від цього жодної користі. Частина людей похилого віку хочуть продати землю, і держава не може позбавляти їх такого права. Тож нехай це буде законно, без зловживань і махінацій. Адже ні для кого не секрет, що землю сьогодні продають, змінюючи її цільове призначення, що є грубим порушенням закону. Якби ми не продовжили мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, чинне законодавство не дало б можливості захистити селян від злочинних дій махінаторів. Продовження дії мораторію на рік дасть можливість провести відповідну роз’яснювальну роботу, щоб люди мали уявлення про переваги і ризики продажу земельних ділянок, а також за цей період буде доопрацьовано належним чином законодавчу базу. Фракція Народної Партії у Верховній Раді України наполягає на створенні державного земельного банку, аби селянин міг продати свою ділянку державі за відповідні кошти, а не ділкам, які нагріють на цьому руки. Ті ж, хто хоче працювати на землі, в кого є бажання і сили її обробляти, нехай залишаються господарями землі та працюють на ній.

Сьогодні завдання всіх гілок влади шукати шляхи виходу українського села зі стану кризи, у якому воно перебуває вже не одне десятиліття. Відсутність ринку землі унеможливлює залучення селянами кредитних ресурсів для розвитку власного виробництва, що залишає українське сільськогосподарське виробництво на середньовічному рівні. Відтак, потрібно запровадити чіткі, прозорі й законні правила щодо взаємовідносин в аграрній сфері.

Прес-служба