Житомирянин Ігор Романів другий рік працює доярем у Польщі.

— За освітою я інженер, закінчив технологічний університет. Роботи за спеціальністю в Житомирі не було, — розповідає 29-річний Ігор Романів. — Три роки тому в центрі зайнятості запропонували вчитися на дояра. Я спершу не хтів. Бо від корів і сам просмердишся. Якось зустрів колишнього однокласника. Він на джипі приїхав, у костюмі. Признався, що доїть корови в Голландії. Я й собі пішов на курси.

Ігор три місяці вчився на дояра в технічному ліцеї у селі Романівка Романівського району, за 70 км від Житомира. При ліцеї є сучасна міні-ферма. Потім рік пропрацював доярем на фермі в Полонному на Хмельниччині.

— Мій товариш Вадим улаштувався на ферму в селі Біскупін, недалеко від польського міста Торунь. Знайшов вакансію через інтернет. Коли там звільнилося одне місце, запросив і мене. Я оформляв візу, всі документи сам. Так дешевше. Списався електронкою із власником ферми. Він прислав виклик на роботу. На оформлення і дорогу я витратив 2 тисячі гривень.

Ігор прокидається о пів на п'яту ранку. П'є каву та йде на ферму. Порає 80 корів. Перед доїнням вичищає від гною та миє стійла. Потім миє кожну корову, круговими рухами масажує вим'я. Корови йдуть у доїльний зал. Там одночасно доять 20 особин. Дояр ставить доїльні апарати. Коли зніме, знову робить масаж, мастить вим'я кремом, щоб не тріскалося.

— Масажувати нас учили тамтешні ветеринари. Без нього молока буде менше. Тоді знімуть із нашого заробітку. З мене ще не відраховували, — розповідає дояр. — Потім перевіряємо, щоб у корів були вода і харчі. Їх роздають автоматично. Але буває, що пропускають десь годівницю чи недоливають води.

Ігор іде з ферми о десятій ранку. Має 2 год. на сніданок, прання та відпочинок. Опівдні знову вирушає доїти. Потім обідає в їдальні при фермі. З вечірнього доїння повертається по восьмій.

— За харчі не платимо. Картошку, моркву, буряки господар дозволяє брати з городу. М'ясо купую рідко. Крупи привожу з дому. В Україні вони дешевші.

Житло для доярів теж безкоштовне. Ігор має на фермі кімнату з ліжком, шафою, столом та парою стільців. Душ, туалет та кухня спільні на шість кімнат.

Доярам платять погодинно. Ігор отримує 9 злотих за 1 год. Це 25 грн. За догляд телят доплачують по 5 злотих на день. Ігор має 15 особин. За місяць у середньому отримує 2,9 тис. злотих. Це 8 тис. грн. Планує попрацювати кілька років, щоб вистачило на квартиру в Житомирі.

— Маю один вихідний. Можу дозволити собі пляшку пива. На фермі став хворіти. Крутить ноги в колінах і пальцях, болять руки. Лікарі кажуть, це через постійну вологість. Виписали таблетки, але вони дорогі, я не купляв. Щовечора натираю ноги спиртом.

У серпні Ігор приїздив додому в Житомир. Зустрічався з однокурсниками з університету. Більшість улаштувалася у приватні фірми, заробляють по 2 тис. грн на місяць.

Інший Ігорів товариш, 33-річний Віктор Ільченко, працює доярем у Нідерландах, на фермі біля міста Зволе-Лелістад.

— Він спершу був у Польщі, звідти перебрався на Захід. Теж знайшов місце через інтернет, — розповідає Ігор про Віктора. — У Зволе-Лелістаді люблять українців, бо працюють на совість, а платити їм можна менше. Вітька получає в місяць трохи більше 1000 євро, десь 12 тисяч гривень. Доярі-поляки, які теж там улаштувались, мають на третину більше. З кожним там підписують договір. Але приятель мусить винаймати квартиру із трьома іншими хлопцями. На це треба десь 200 євро з кожного. Харчі теж купують самі. Йому залишається на руки стільки ж, скільки й мені в Польщі.

На фермі біля Зволе-Лелістад працюють 30 українців. Доярами беруть лише чоловіків. У Європі цю роботу вважають заважкою для жінок.

Gazeta.ua