Редакції, які створюють новини орієнтуючись на суспільство, а не на політичну доцільність інтересів замовників, зобов’язані надавати споживачеві якісний продукт – чесні новини. Журналісти не є держслужбовцями, не втручатись в суть державних реформ їм ніхто не має права рекомендувати, так само як дотримуватись «генеральної лінії» влади, або, щонайцікавіше, - опозиції, яка теж володіє чималим ресурсом.

Будь-яке схиляння журналістів до звуження простору їх діяльності є тиском на пресу. Журналіст повинен критикувати суть державних реформ, якщо ці реформи ведуть країну до втрати її економічного суверенітету, й наводити конкретні аргументи. А їх нині не бракує. В інакшому випадку, нас, українців, як німу отару овець, заведуть у чергове рабство.

Так само журналіст має право критикувати опозицію, яка за нинішньої конфігурації в своїй більшості складається з бізнесменів, які вчасно підхопили національний стяг з євроінтеграційними гаслами й кинулись «рятувати» чи то Юлю, чи то Україну, чи то лобіювати власні економічні інтереси, чи то просто у владу, бо там можливості.

Критика дій опозиції вцілому, чи окремих опозиціонерів на місцях не є підігруванням владі й автоматично не означає "зраду Україні" й не свідчить про "продажність" журналіста, так само як не свідчить про "продажність" об'єктивне висвітлення дій влади без умисного обливання брудом чиновника, тільки за те, він чиновник, а значить винен усім по "гроб".

Так само як і критика влади не має сприйматись як підігрування опозиції.

Журналісти взагалі мають бути осторонь як тих, так й інших.

І тоді споживач отримає "суп без мухи, яка в ньому плаває". І опиниться з пресою в одному човні.

Основне, що не повинен робити журналіст – бути, як влучно висловилась житомирська журналістка Олена Галагуза, «підставкою для мікрофону», як владного, так і опозиційного, ставати «псом», якого господар (який платить бабки) натравлює на свого політичного опонента.