Сьогодні - День Незалежності... Кожен із нас по різному ставиться до цієї події, святкує її чи згадає. Хто, в краватках, коштовних костюмах та з красномовними виступами, бо так вимагає посада чи статус; хто у вузькому колі однодумців; хто з друзями та рідними за чаркою пом’яне тих, хто боровся за цю довгоочікувану Незалежність. Є і такі, хто так і не знайшов відповіді на запитання: «Навіщо нам ця Незалежність?».

Хоча сама Незалежність діставалась Україні нелегко: за її боролися наші бабусі і дідусі, за її віддавали своє життя вільні українці, які мріяли побачити своїх дітей, внуків, правнуків у незалежній країні. І мабуть не нам вже судити «потрібна була Україні ця незалежність, чи ні?». Знаю лише одне: ми – нація! А кожна нація має свою державу, свою рідну мову, свою історію та традиції.

У День проголошення Незалежності я був звичайним 13-річним хлопчиськом і політика тоді мене зовсім не цікавила. Але я пам’ятаю той святковий настрій моїх батьків, знайомих, їх хвилювання та їх емоційні розмови. Пам’ятаю зовсім незнайомих мені житомирян, які з радістю на обличчях прямо на вулиці вітали всіх криками «Незалежність! Оголошено Незалежність! Україна – вільна!».

Отож, пройшло вже 22 роки і багато чого змінилося в нашому житті. Можливо не так, як мріялося багатьом, але головне – ми живемо у своїй державі, а наші діти – народжуються вільними і незалежними. І це варто того, аби ми - розмовляли нашою рідною мовою, любили нашу державу і цінували її НЕЗАЛЕЖНІСТЬ!

З Днем Незалежності!

Юрій Вербовський
«Українська Ініціатива»