Так вже вийшло, що журналіста вважають безособовою істотою. Поєднати журналістський фах і місію жінки - це надзадача.

Як показала суспільно-політична ситуація в країні українській жінці-журналісту під силу все: бути і мамою, і люблячою дружиною, часом навіть главою сім’ї, і ще й успішною кар’єристкою та активним громадським діячем. Не можу сказати, що я бажаю, аби так складалася доля у наших жінок. Певна річ хочеться стабільності та злагоди.

Довго ще не забудуться кадри, як побили Тетяну Чорновол, влучили гумовою кулею в Наталку Пісню, як наша Юля Чепюк допомагала постраждалим під час захоплення ОДА, коли вдома на неї з тривогою чекав її чоловік. Зовсім нещодавно здавалося, що все - це кінець страждань, протестів та болів. Перемігши зовнішнього ворога, біда накликала внутрішнього. Знаю, як складно сьогодні свідомим журналісткам, другі половинки яких готуються до мобілізації та призиву.

Не менш неприємними були нічні новини про напад в Севастополі на наших колег та від"єднання від мережі мовлення українських каналів. Хотілося б, аби ці показові факти, сколихнули і кримське населення, і росіян. В демократичній правовій державі напад на четверту владу неприпустимий. Цей факт є прямим доказом тоталітаризму та агресії. Цивілізований світ засуджує утиски свободи слова.

У день, коли сонце мало б зігрівати дівочі серця, навіть серця безособових журналістів(: воно палає від злості та несправедливості. У дні, коли Україна оспівує Великого Кобзаря, який також не раз страждав за прагнення жити в незалежній вольній країні, ми вимушені засуджувати дії окупантів, які неприпустимі у 21 столітті. Нехай наступний День Жінки зігріватиме серця по-справжньому. Дай Боже, наступне свято відзначати без сумних новин! Що там у нас попереду, Пасха?

Ірина Ярмоленко
Центр суспільних комунікацій