Робити їм приємні сюрпризи, невеличкі подарунки. Не буду переоповідати легенди, історії створення Дня Святого Валентина (а їх є безліч), просто в цей день хочу звернутися до кожного: «Кажіть частіше: «Я тебе кохаю!»».

Задумайтеся, а як часто ми говоримо слова кохання? Просто так: колегам, друзям, батькам, дітям, чоловіку чи жінці? Чому не можемо знайти часу зателефонувати лишній раз рідним і сказати як ми їх любимо, або просто запитати чи все у них гаразд? Чому вважаємо, що не повинні нагадувати про нашу любов, мовляв, якщо вже разом то й так все зрозуміло?

За повсякденними клопотами, проблемами ми навіть не помічаємо того, що рідко говоримо «кохаю», «люблю». Згадайте себе в ті моменти, коли вам каже кохана людина, що любить вас. Мене окриляє, як кажуть у рекламі «Red Вull» - надає крила... Ці слова приносять заряд енергії, приємні емоції, радісний настрій, задоволення та віру у прекрасне.

Вільям Шекспір писав: «Не любить той, хто не показує свою любов». Не читаю я так часто Шекспіра, але чомусь пригадалися студентські сонети і взагалі, він правий. Всі ми когось любимо, тож давайте не будемо про це мовчати. Ми, жінки, так ласуємо лагідними словами та проявами ніжності, а особливо від потрібної нам людини. Тому і нам День Святого Валентина ближчий, ніж чоловікам. Мені здається, що різні вікові категорії сприймають його по-своєму. Валентинки якось не дуже охоче купують чоловіки старші за 30-40 на нових «мерсах» та «бехах», хоча є й такі романтики. Молодь, частіш дівчата, залюбки обирають коханим валентинки.

Почуття жінки, вже доведено, відрізняється від чоловічого. Для нас - це цілий букет почуттів, де ніжність, і взаєморозуміння, і готовність допомогти, вислухати, і повага, і інтерес до наших справ... Для чоловіків же любов - це підтримка, опіка, захист, вірність, ну і секс. Для жінок важлива емоційна підоснова, важливі постійні розмови, зізнання у коханні. Нам потрібно весь час показувати свої почуття, не важливо, що чоловіки ж думають: «Я вже ж тобі казав, що кохаю!»…. Не розуміючи, що жінці це потрібно не іноді говорити, а завжди. Тільки не перестаратися, ми ж здатні до перебільшення, щоб не вийшло так, що не вспів Петро сказати «привіт», як Галина вже в думках вийшла за нього заміж та народила 2 дітей.

Свято Св. Валентина не повинно ставати ще одним приводом «зайнятися любов’ю», але ще однією можливістю цю любов виявити. Робити це варто зовсім не через сексуальне задоволення (хоча, думаю, як варіант, то можна). Любити повинні ми не лише 14 лютого, а кожен день року, кожен день нашого життя, щомиті. Прислуховуватися до себе, до голосу свого серця і робити так, як воно підказує, вкладаючи у свої слова особливий зміст. Не говорити їх просто так, без почуттів. А свято - це привід сотий чи тисячний раз освідчитися у коханні, показати свою любов чи просто приділити більш, ніж завжди, уваги своїй половинці.

Слово може не лише ранити, а може й лікувати. То ж давайте спробуємо хоча б раз в день лікувати чиюсь душу. Просто сьогодні скажіть максимум «люблю».

Знаходьте час на теплі слова своїм близьким та коханим. Якщо буде сказано щиро - це принесе і вам і їм лише позитивні емоції. А це вже перший поштовх до прагнення досягти успіху в житті, а отже до змін на краще. З Днем Святого Валентина! Кохайте та будьте коханими!

P.S.: Ці слова шлю своїй любімці: «Я кохаю тебе! Люблю за те, який ти є, і за те, яка я, коли поруч з тобою! ».

Тетяна Пашкевич, журналіст