Мені до Бахтєєва ще як до неба, але вражень, що, як і політика, наша релігія в болоті накопичилося достатньо. Чесно зізнаюся, я не була на рок-концерті присвяченому Хрещенню. Бо саме поєднання слів «рок-концерт» «присвячений» «Хрещенню Русі» якось не вкладається в голові. Проте, на жаль чи на щастя, я бувала на подібних заходах в минулі роки, і саме тому цього дня вирішила озброїтися нетбуком і просидіти в готелі. Інтуїція мене не підманула. Знайомі, які повернулися з концерту, поділилися враженнями, привезли фото, відео, дехто навіть аудіозаписи зробив.

Альона Дрига, журналіст з Дніпропетровська розповіла, як православні стрибали через панка: «На сцені соліст групи СКАЙ стрибав, викрикуючи: «Мі здатні на більше. Разом з ним стрибали і глядачі». У самому центрі натовпу - компанія панків: тату, сережки у вухах, футболки з характерними написами і фарбовані пасма. «Співай, співай, співай!» - скандували вони, як тільки група замовкала. В інший час - заливалися пивом. Один з товаришів, видно, вже чимало прийняв на груди. Хлопець мирно згорнувся калачиком біля ніг глядачів, на бордюрі. Футболка з діркою, мабуть, пропаленій сигаретою, брудні джинси, бандана на шиї, руді пасма, сережка у вусі, безліч тату, з яких найбільше запам’яталася: Punks not dead».

Олена Дроботенко з Києва розповіла, як підслухала досить одіозну бесіду про святу випивку: «Ти випивку взяв?», - каже дівчина років двадцяти своєму супутнику. У хлопця, що йде поруч, немає нічого видатного, крім червоних в'єтнамок і розфокусного погляду. «Ага, - відповідає він. - Це ж святе!». Чесно, у тисячному натовпі (в центрі столиці) під пісні «Аліси» ставало страшно. П'яні особи, ненормативна лексика, скляні пляшки і філософське питання «навіщо все це».

Такий алогічний ланцюжок подій, я могла б довго нанизувати на канву цього матеріалу. Але висновок мій простий. Все як завжди. Незалежно чи то «Євро 2012», чи «День Незалежності», чи «День Києва» чи зрештою релігійне свято «річниця Хрешення Русі». Одні мітингують (врадіївські шукачі справедливості) і чесно нарікають, що ми не маємо права на цей день. Інші ще в метро прилизуються до пляшок пива та різних слабоалкогольних напоїв. А ще інші, від цієї аморальності ховаються під ковдру. Тому щодо Бахтеєва, якщо політика – це стрижень суспільного життя, то релігія все ж - стрижень духовного. Я не прибічниця посиденьок вдома і переглядів американських фільмів, але в той час коли ми в кризі, і в першу чергу в моральній - релігія в болоті бути не повинна. Наступного року чергова річниця, наскільки державні мужі подбають про нашу душу залежить насправді не від них, а нас!

Ірина Ярмоленко, журналіст «20 хвилин»