Розберемо деталі ситуації.

Робота зі створення первинної ланки на базі сімейної медицини почалася задовго до приходу Супрун у МОЗ. З початку 2000 років в Україні почали створювати систему первинної медико-санітарної допомоги на основі сімейної практики. Саме тоді постала проблема нестачі сімейних лікарів.

Під час пілотного проекту з реформування системи охорони здоров’я у трьох областях і Києві, який був затверджений Законом України №3612-17 «Про порядок проведення Реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві», щоб вирішити проблему дефіциту лікарів загальної практики, значно збільшили державне замовлення на цю спеціальність, організували масштабну перекваліфікацію медиків. У результаті – в 2011-2015 роках спеціалізацію лікаря загальної практики отримали понад 5 тис. лікарів (найбільше – 1500 у 2013 році).

Однак, проект не довели до кінця і первинну ланку охорони здоров’я в Україні не вдалось зробити повноцінною. А нова команда МОЗа практично провалила цю роботу – в 2016 році спеціалізацію отримали 474 людини, а за 2017 рік – менше 500 медиків. Цим і обумовлено дефіцит у 60% лікарських кадрів на первинній ланці (див. Міф #1).

Реформу проводити потрібно і можна навіть зараз, але не так, як це робить МОЗ.

Яким чином? Щоб всі мали доступ до меддопомоги, необхідно створити «подушки безпеки», як це зробили в Австралії. Щільність населення там також низька. На одного лікаря там припадає від 600-800 (у великих містах) до 2500-4000 (у сільських та віддалених місцевостях) людей. У «районах з недостатньою забезпеченістю лікарями» (понад 1400 пацієнтів на одного лікаря) до роботи в якості лікарів загальної практики допускають лікарів без повної акредитації.

В Україні «сімейників» можуть тимчасово підмінити у віддаленій сільській місцевості фельдшери і середній медичний персонал з проведенням підвищення кваліфікації та додаткової державної атестації. При цьому фельдшер практикуватиме або під керівництвом, або при консультаційній підтримці лікаря. Реформа влади ж цього не врахувала, а тому її наслідки призведуть до масового закриття ФАПів.

Паралельно потрібно вирішувати проблему дефіциту лікарів – створивши цільову державну програму, яка дозволить:

– збільшити держзамовлення у вишах лікарів загальної практики і виділити додаткові квоти на держзамовлення для випускників сільських шкіл;

– сформувати економічні стимули для перекваліфікації лікарів інших спеціальностей (тривала оплачувана відпустка при проходженні перекваліфікації, компенсація оплати житла при перекваліфікації та ін.);

– створити місцеві стимули для медичних працівників у регіонах (компенсація з державного бюджету місцевим бюджетам шляхом надання субвенцій або дотацій витрат на реалізацію програм місцевих стимулів – придбання житла, транспорту, доплати і компенсації).

Валерій Дубіль, народний депутат від «Батьківщини»