Майже 12 годин діставався додому 67-річний житель селища Червоноармійська, повертаючись з гостин і заблукавши у полях. Своїм порятунком чоловік щиро завдячує поліцейським і власній силі духу військового пенсіонера.

Близько півночі до Червоноармійського відділення поліції зателефонувала стривожена жителька райцентру і повідомила, що її чоловік не може дістатися додому і блукає десь у полях між найближчими до селища населеними пунктами. Жінка бідкалася, що сама знаходиться у Житомирі і нічим не може зарадити чоловікові. До того ж, у нього от-от розрядиться акумуляторна батарейка у мобільному, і тоді зв'язок взагалі обірветься. А ще 67-річний Володимир Олександрович – інвалід І групи, має протез нижньої кінцівки.

– Заявниця так розплакалася у слухавку, що ми навіть розгубилися, кого рятувати першим, - згадує оперативник карного розшуку Червоноармійського відділення поліції Олександр Козачок, який тієї ночі чергував у складі слідчо-оперативної групи. – Як могли, заспокоїли жіночку по телефону, записали номер мобілки її чоловіка і терміново вирушили на пошуки.

Зв’язатися із заблукалим, на щастя, правоохоронцям вдалося ще до того, як його телефон розрядився. Звісно, чоловік зрадів несподіваному дзвінку і повідомив, що знаходиться десь між селами Буряківкою та Івановичами. Навкруги – поле і ліс. Він, повністю дезорієнтований, з велосипедом у руках грузне у вогкій землі. Постійно тримати телефонний зв’язок з Володимиром Олександровичем було ризиковано.

– Ми почали прочісувати путівці навколо названих пенсіонером сіл, втім, безрезультатно. Спробували гукати його поблизу кожної з лісопосадок, але теж марно. Заїхати на поле автомобілем означало надовго вгрузнути, і без сторонньої допомоги ми також не вибралися б, - розповідає слідчий-рятівник В’ячеслав Павлушин. – Тож вирішено було встановити на автомобіль потужний прожектор, і за його допомогою вивести Володимира Олександровича на дорогу.
Про ідею правоохоронці попередили розшукуваного і попросити, щоб він, помітивши промінь, орієнтувався на нього. Пенсіонер зміг подати сигнал мобільником, що побачив і іде на світло.

За деякий час промінь прожектора виловив таки з пітьми фігуру людини. Ще трохи часу знадобилося, аби подорожній з велосипедом у руках дістався узбіччя, де зупинилися поліцейські.

Стомлений, змерзлий, у забрудненому одязі і цілими грудами землі на взутті і колесах, ледь пересуваючи ноги, Володимир Олександрович просто впав на руки своїх рятівників. Трохи відігрівшись в автомобілі, пенсіонер розповів, що виїхав від родичів додому ще удень. Аби прибути скоріше, вирішив їхати манівцями. Проте чомусь збився з дороги, а потім сутінки й узагалі змінили знайому місцевість, і подорожній вкінець дезорієнтувався.

– Поки блукав, намагаючись потрапити на потрібну стежину, повністю стемніло. Самотужки вибратися на дорогу уночі не було жодного шансу, - розповів Володимир Олександрович. – Падав, уставав, і йшов далі. Якби не опора у вигляді велосипеда, мабуть, не піднявся б. Майнула навіть думка, що доведеться десь тут заночувати. Розгубитися – не розгубився: дався взнаки досвід, адже я військовий пенсіонер. Щиро дякую хлопцям-поліцейським, які не кинули мене напризволяще і таки визволили з халепи. Тепер точно знаю: у нашому відділенні працюють справжні чоловіки й товариші, готові будь-коли прийти на допомогу, яка б біда не трапилася!

Після огляду медиків стражденного Володимира Олександровича поліцейські доставили додому. Його дружині зателефонували й заспокоїли, мовляв, господар у порядку, чекає на її повернення з гостин.