Сказ – гостре вірусне захворювання, що є одним з найбільш поширених в Україні природно-осередкових захворювань ссавців і складає важливу медико-ветеринарну проблему, в тому числі й для території Житомирщини. Хвороба характеризується надзвичайно високою агресивністю, ураженням центральної нервової системи, нападами крайнього нервового збудження і розвитком паралічів. На сказ хворіє людина. Щорічно значна кількість громадян підлягають вимушеним щепленням через покуси тваринами. Економічні збитки через необхідність вакцинації тварин у неблагополучних зонах щодо цієї інфекції досить суттєві.

Епізоотологічною особливістю сказу є періодична повторюваність епізоотії, сезонність та циклічність. Житомирська область належить до зони, яка має численні резервуари збудника сказу (лисиці, єнотовидні собаки, вовки, куниці та ін.) Провідну роль в епізоотичному процесі відіграють лисиці, які є носіями збудника та забезпечують постійну його циркуляцію в природі. Зазвичай протягом року спостерігається 2 піки захворюваності, що пов’язані з біологією лисиць – основного резервуару збудника рабічної інфекції. Перший припадає на січень-лютий-березень, що співпадає з гоном лисиць, другий – на осінньо-зимовий період, коли популяція лисиць поповнюється молодими особинами.

Однією з найважливіших екологічних та епідеміологічних особливостей сказу природного типу є простежувана синантропізація лисиць та активна адаптація цього виду тварин до зміненого людиною екологічного середовища. Лисиці водяться не тільки в дикій природі, але й в культурних ландшафтах, на околицях міст. Наближення місць мешкання лисиць до населених пунктів спричиняє контакти з собаками. В таких умовах зростає можливість передачі вірусу, в тому числі й до людини.

Щороку спостерігається захворюваність одних і тих же видів тварин з незначними відхиленнями.

Враховуючи кількість захворюваності домашніх тварин, особливо котів і собак, на території області можна відзначити 2 типи рабічної інфекції: природновогнищевий, осередки якого формуються за рахунок диких тварин та антропоургічний, що підтримується домашніми тваринами.

Собаки та коти являються потенційним джерелом та переносником інфекції в населені пункти і тваринницькі об’єкти. Особливо слід врахувати епізоотичну роль котів, які мають схильність до бродяжництва та спільні з лисицями місця здобування корму.

Висока захворюваність диких тварин збільшує ризик захворюваності серед домашніх продуктивних тварин, а особливо ВРХ. Так як ці тварини є стадними, то лише одна хвора сказом лисиця, зустрівшись зі стадом під час випасу, може інфікувати декілька голів.

Рабічна інфекція у дикій фауні залишається серйозною проблемою. Лабораторні дослідження на сказ лисиць та інших диких м’ясоїдних проводяться при діагностичних відстрілах, а також при інцидентних випадках.

Необхідно взяти до уваги, що тільки частина хворих сказом диких тварин надходить для дослідження, тому реальна їх інфікованість може бути значно вищою, ніж визначено лабораторно.