Їхнє покликання — рятувати. В’ячеслав Волошин та Ігор Федоришин. Ці імена — з-поміж тих, хто став уособленням професійної доблесті, людяності та милосердя. Лавреати Ордена Святого Пантелеймона 2025 року від Житомира. Це найвища громадська відзнака в галузі медицини.

Переможців нагородили в столиці 27 липня, у День Святого Пантелеймона та День медичних працівників.

В’ячеслав Волошин,фельдшер з медицини невідкладних станів, парамедик КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Житомирської обласної ради, лавреат у номінації «Серце медицини».

Від початку повномасштабного вторгнення бере активну участь у медичній евакуації на бойових напрямках у складі Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова. У 2024 році відзначений відзнакою Міністра оборони України «Хрест Пошани».

"Славік, знайди лікаря. Може, двох. А, може, двох фельшерів. Через пару днів виїзд на Харківський напрямок», — згадує В’ячеслав той перший дзвінок від командира житомирського загону ПДМШ.

"Добре. Одного точно знайду. І якщо я підходжу — то давай", — відповів тоді. Так у жовтні 2022-го почалася його перша ротація.

Літо 2024-го. Лиманський напрямок. В’ячеслав знову в строю, у складі медиків-добровольців ПДМШ. Разом з побратимами рятують 12 життів. А згодом — нові ротації на Сході. І зараз він знову ТАМ, де потрібен...

..."Взірець служіння суспільству". Цю номінацію отримав Ігор Федоришин — капелан, священник греко-католицької церкви, лицар ордена «Народний Герой України». Людина, що присвятила життя духовному служінню, капеланській місії у Збройних Силах України та волонтерській допомозі.

Паралельно з діяльністю на парафії він регулярно їздить на передову, щоб підтримати українських захисників словом, молитвою, присутністю, речами першої необхідності.

У 1991-1992 роках він був священником Михайлівського собору. У 2009-2010 рр. — брав участь у миротворчій місії в Косово разом з 95-тою окремою десантно-штурмовою бригадою. З травня 2014-го — військовий капелан 95-ої бригади на сході України.

"Коли в 2014-му почалися перші бойові дії, коли по телебаченню показали житомирських десантників і перші їхні втрати, я подзвонив і попросився до них, щоби морально підтримати хлопців..."

З того часу — незліченна кількість поїздок. Без зброї , але з чимось більшим.

"Капелан на війні вселяє надію, віру... , — каже. — Священник не має вогнепальної зброї на війні, але є поруч..."

“Ми відчуваємо присутність янголів з Вами,” — якось сказали йому десантники.