Києво-Святошинський район. Було близько опівдні, коли чоловік почув дитячий плач. Працюючи в дворі, спочатку не звернув увагу. А потім зрозумів, що невпинний крик доноситься з глибокого яру, де протікає річка. Покинувши роботу, літній чоловік крутим схилом спустився до того місця. Великим було його здивування, коли він натрапив на маленького хлопчика, який по колінця загруз в очеретяній трясовині.

Схопивши дитину на руки, заспокоїв і почав розпитувати звідки маля. Піднявся на гору, розмірковуючи, що робити далі. На допомогу прийшов сусід, у якого випадково в кишені була візитна картка дільничного інспектора міліції.

По стільниковому набрали номер дільничного. Декілька гудків і вже старший дільничний Валентин Янушевський спокійним голосом з’ясовував чи не ушкоджене дитя, чи не знадобиться йому медична допомога, приблизний вік дитини. Але спокій був тільки назовні, а в душі хвилювання, адже повернути дитя потрібно негайно, а це справа не проста.

Не розгубився, мобілізував всі сили та знання. У радіусі майже півкілометра проходили пошукові заходи. Ускладнювалось все тим, що рідні мандрівника, як потім виявилося, заробітчани, і їх мало хто знає. У кожне подвір’я заходив дільничний, розпитуючи чиє це дитя. І ось, нарешті. В одному з дворів молодий чоловік повідомив, що забігала сусідка та питала про онука.

В той час бабуся продовжувала пошуки, коли побачила, як у двір зайшов міліціонер. Мало не зомліла з радощів – на руках він тримав малого втікача. Плакала, пояснюючи, що на декілька хвилин відвернулась по господарству і навіть не могла подумати, що так станеться. Що скрутне матеріальне становище змусило дочку покинути їй на виховання дворічного сина та працювати у столиці, винаймаючи тут житло. А приїхала вона з онуком з Житомирщини, аби мати хоч трохи потішилась малечою.

Вже прощаючись, дільничний розповів бідолашній бабусі, що дитя не загинуло тільки завдячуючи добрим людям, їхній свідомості.