Добре, що я одягла пальто. Вітер на полі у с. Леонівка Житомирська району надокучував своєю пронизливістю.

Перестрибую канаву і йду до директора місцевого аграрного підприємства. Дивимося, як з новенького комбайну сиплеться зерно кукурудзи у вантажівку. Збоку здається, ніби в аграрія все в шоколаді: 70 працівників, які отримують зарплату не у конвертах, закупили техніки на суму до 3 млн грн.

Але восени бізнес-плани, розписані у березні-місяці, дають збої у затратній частині. Так, за тонну соняшникового насіння навесні встановлена ринкова ціна 5 тис грн, а зараз – вдвічі менше. Каже, робота на землі завжди перспективна, але не адекватно оцінюється.

“Це не ринкова, а базарна економіка по відношенню до села. Не зрозуміло, хто встановлює такі ціни. Чому хтось має наживатися на моїй праці? Тоді літра олії має коштувати не 15 грн, а 7 чи 8” – нарікає аграрій.

Додає, що в Європі принципово інший підхід до ведення сільського господарства.

“Якщо є цінові коливання на ринку, там відшкодовує держава. У нас має бути чіткий контроль, щоб трейдери не робили казна-що. Якщо тонна пшениці у минулому році коштувала 1850 грн, а в цьому році – 1450 грн, то буханка хліба має обійтися не 4,5, а 3 грн. Фактично виробник нічого не має.”

- Хоч щось хороше є?

- Уся земля обробляється, гарні врожаї. Але ж якою ціною це дається?

Авторська колонка Олени ГАЛАГУЗИ