Нині Володимир живе і працює в Житомирі, однак зовсім скоро сподівається повернутись на малу батьківщину у складі Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції «Лють», щоб назавжди вимести ворога з українських земель.

«Я корінний херсонець. Як то кажуть, з діда-прадіда. Так склалося, що ріс без батьків, мене виховувала бабуся. Працював уже з 14 років, коли ще навчався у школі, бо не хотів нікого обтяжувати. Потім вступив до Херсонського політехнічного коледжу. Продовжував працювати. Ще згодом орендував житло і став жити самостійно. На початку 2022-го мав непогані перспективи з роботою, а 24-го лютого почалося…», — коротко розповідає про себе Володимир Діденко.

Ранок повномасштабного вторгнення військ рф в Україну застав Володимира на кухні. Молодий чоловік спокійно пив каву, коли за вікном почув відлуння вибухів. Спочатку не зважав. Потім відкрив стрічку новин – і жахнувся.

«Перші дні були пекельними. Місто вимерло. На вулицях – пусто. Магазини закриті, ринки не працюють. Продуктів нема. Один день просто провів на воді. Потім в якомусь випадковому магазині знайшов рахат-лукум. На ньому протримався ще 3 дні. У місто заходили російські війська. Чужинці захопили будівлі адміністрацій та почали нав’язувати свої порядки серед населення», — згадує Володимир.

На вулиці, по яким пересувалися ворожі війська і техніка, з протестами виходили місцеві люди. Обгорнуті у синьо-жовтні прапори, вони співали Гімн України і закликали окупантів повертатися до росії. Серед мітингувальників був і Володимир. Хлопець разом із містянами сміливо йшов назустріч загарбникам, знімав відео і викладав на каналах соцмереж стріми з посилами про те, що херсонці не здаються і сміливо протистоять озброєному війську чужинців.

«Вони почали придушувати і розганяти наші мітинги. Вони стріляли в мирних людей і влучали травматичними і бойовими кулями. Розумієте, навіть коли ми відступали, вони стріляли протестувальникам у спини!», – розповідає Володимир.

Хлопець вирішив виїжджати з окупованого Херсону, коли засобів для існування фактично не залишилося. П’ять діб діставався до Львова, через деякий час переїхав до Житомира. Володимир розповідає, що знайшов житло і роботу. Аж тепер почув про набір кандидатів в Об’єднану штурмову бригаду «Лють» і зрозумів, що це шанс знову долучитись до боротьби з ворогом. На цей раз – з бойовими побратимами і зі зброєю в руках.

«Частина мого рідного Херсона зруйнована ворожими військами. Території регіону лишаються під окупацією. Я хочу відвоювати свій край. Я хочу, щоб моя Україна звільнилась від нелюдів, які непроханими прийшли сюди. Моя мотивація – це моя лють до ворога, моє прагнення до нашої Перемоги і повернення до мирного життя», — підкреслює хлопець.

Нині Володимир уже пройшов етапи відбору і співбесіду на засіданні поліцейської комісії в ГУНП Житомирської області. Дуже скоро він вирушить на навчання, а потім зможе обернути свою лють у зброю для остаточної Перемоги над ворогом.

За матеріалами відділу комунікації поліції Житомирської області